Ніщо  так  не  бентежить  душу,  як  спомин.  Кожен  із  нас  пам’ятає  дитинство,  шкільні  роки,  однокласників,  вчителів.

Як  би  далеко не  розкидала  доля  випускників  нашої  школи  по  світах,  їх  життєва  дорога  завжди  повертається  до  рідного  дому,  рідної  школи,  де  відбувалося  їх  становлення  як особистості.
Ось  і  тому  ми  вважали  за  необхідність  подарувати  людям  радість  зустрічей  і  запровадили  кожної  другої  суботи  місяця  травня  зробити  на  подвір’ї  школи  випускників  різних  поколінь.  І  це  не  просто  зустрічі  це  спогади,  перемоги,  здобутки,  це  гіркота  втрат,  це  вдячність  тим,  хто  стояв  біля  витоків  навчального  закладу,  і  наші  гості  це  не  просто  випускники  школи,  вони  -  її  творці,  її  жива  легенда,  а  свято  -  урок  патріотизму  та  високих  моральних  цінностей  для  теперішніх  і  прийдешніх  учнів.

Школі  присвоєно  ім’я  Василя  Стасюка

В  історії  нашої  школи  відкрита  нова  сторінка,  яка  пов’яже  минуле  і  майбутнє.  Школа  відтепер  носить  ім’я  талановитого  педагога,  відомого  математика  Василя  Стасюка.  Це  не  лише  зміна  вивіски,  але  й  велика  відповідальність  всього  нашого  колективу.  Це  пошук  нових  форм  роботи,  співпраця  з  вузами,  написання  історії  школи,  створення  музею  В. Стасюка.

З  спогадів  М. Яріша

У  травні  2002  року  я  і  М. Крикун  від  імені  нашого  випуску  запропонували  директорці  школи  Ользі  Василівні  Драбик  підняти  клопотання  про  присвоєння  їй  імені  Василя  Стасюка  -  видатного  вчителя  математики,  який  працював  у  ній  плідно  у  1944 – 1958  роках,  залишивши  глибокий  слід  в  пам’яті  тих,  кого  він  навчав,  не  лише  як  педагог,  а  й  як  вихователь.  Ольга  Василівна  радо  відгукнулась  на  нашу  ініціативу,  заручилася  підтримкою  її  з  боку  педагогічного  колективу  школи,  оформила  в  Стрию  відповідну  документацію,  до  якої,  зокрема,  ввійшла  стаття  про  В.І. Стасюка,  написана  випускником  тієї  ж  школи  1952  року  Ярославом  Ісаєвичем,  нині  академіком  НАН  України,  та  М. Крикуном  й  опублікована  в  “Віснику  Наукового  товариства  імені  Т. Шевченка”  (стаття  значною  мірою  базується  на  матеріалах,  з  якими  її  авторів  ознайомив  син  В.І. Стасюк,  випускник  школи  1954  року,  нині  член-коресподент  НАН  України).

На  це  свято  були  запрошені  випускники  1946 – 1956 р. -  учні  В. Стасюка.

Із  виступу  мера  міста  Стрия В. Дмитришина :
“- Не  пригадую,  -  щоб  у  котрійсь  із  шкіл  так  велично  проходили  зустрічі  колишніх  випускників... "

На  цей  рік  виділено  300  тисяч  гривень  з  держбюджету  на  оновлення,  розбудову  школи.

-  Василь  Ількович  Стасюк  -  визначний  математик,  член  Наукового  товариства  імені  Т. Шевченка.  Його  наукові  праці  друкувалися  в  тодішніх  закордонних  виданнях.  У  той  же  час це  була  людина  виняткової  порядності  і  виняткового  почуття  обов’язку.  Йому  була  чужою  матеріальна  вигода.  Натомість  -  велика  вимогливість  до  себе  і  до  інших,  доброзичливість  до  людей.  Дивлюся  на  його  сина  Ігоря  -  вилитий  батько.  Той  же  погляд,  манери...

Професор  Стасюк  сповна  передавав  своїм  учням  любов  до  науки,  а  ще  -  почуття  обов’язку.  Ми  сьогодні  зловживаємо  словом  “патріотизм”.  Справжнім  патріотизмом  В. Стасюка  була  його  самовіддана  праця.

Я  представляю  інститут  українознавства  ім. І. Крип’якевича,  який,  до  речі,  був  колегою  В. Стасюка  по  науковому  товариству.

***

Микола  Крикун, професор  Львівського  національного  університету  ім. І. Франка :

-  Коли  дізнався,  що  школі  № 5 присвоєно  ім’я  Василя  Стасюка,  мої  очі  зволожилися...  Професор  Стасюк,  як  кажуть,  “взявся”  за  мене  у  8-ому  класі,  коли  я  перейшов  сюди  із  середньої  школи  № 7.  Математику  знав  слабенько.  Василь  Ількович  вирізнявся  тим,  що  навчав  нас  вчитися,  засівав  у  наших  душах  зернини,  які  пізніше  давали  добрий  урожай.  Зрештою,  і  педагоги  вчилися  у  нього...  Ким  ми  стали  сьогодні  -  передусім  заслуга  В. Стасюка.  Пригадую,  два  чи  три  роки  тому  відбулося  зібрання  науковців  -  вихідців  зі  Стрийщини.  На  ньому  виступали  п’ять  випускників  п’ятої  школи.

***

Іван  Попович, стриянин :

-  У  п’ятій  школі  від  самого  початку  панував  український  дух.  Цьому  сприяли  професура  і  вчорашні  гімназисти,  які  тут  навчалися.  Згадую  професора  Білика,  який  у  1946  році  почав  працювати  у  Львівському  університеті.  Він  декламував  нам  Т. Шевченка.  Тут  працювала  справжня  вчительська  еліта,  яка  вміла  вчити  дітей.

З  нашого  класу  підпало  під  арешт  “за  націоналізм”  11  учнів.  Нелегкі  були  часи.  Але,  незважаючи  на  це,  майже  всі  мої  однокласники  отримали  вищу  освіту.  Правда,  вже  в  зрілому  віці.  Знання,  здобуті  в  школі,  не  пропали  марно.  Коли  я  складав  іспит  з  математики  у  Красноярському  будівельному  технікумі,  теорему  доводив  за  методом  професора  В. Стасюка.  Екзаменатор  тоді  сказав  мені:  у  вас  був  добрий  учитель,  якщо  ви  дотепер  усе  пам’ятаєте.

***

Андрій  Лемцьо, вчитель  середньої  школи  № 1 :

-  Дуже  добре  знав  я  професора  В. Стасюка,  його  родину.  Пізніше  зустрічався  з  його  сестрою,  навчався  у  середній  школі  № 5.  До  сьогодні  пам’ятаю  його  “задачі  з  життя”.

У  п’ятій  школі  навчався  і  мій  брат  Мирон  Яців.  Портрет  князів,  що  на  наших  гривнях,  -  його  роботи.  У  кабінеті  математики  СШ  № 1  є  портрет  Василя  Стасюка,  який  намалював  Мирон  Яців.

Після  повернення  в  Галичину  не  міг  знайти  роботу,  працював  у  страхових  товариствах,  зокрема  товаристві  “Дністер-Карпати”  у  Львові.  Пізніше  в  1918  році  спіткала  його  важка  недуга.  Викладав  у  Коломийській  гімназії,  займався  науковою  роботою.  Був  обраний  дійсним  членом  Наукового  товариства  ім. Т. Шевченка.

А  далі  -  робота  в  гімназіях  польських  міст  Ланцут,  Лєжайск.  У  1928  році  повертається  в   Галичину.  Працює  професором  у  Бережанській  гімназії  -  навчальному  закладі  з  давніми  традиціями.  У  1944  році  наша  родина  переїхала  до  Стрия.

Батько  був  педагогом  не  лише  в  школі,  але  і  в  сім’ї.  Я  йому  багато  чим  завдячую.  Дотепер  пам’ятаю  його  схеми  простих  математичних  обчислень,  донині  не  користуюся  калькулятором.  Нахил  до  точних  наук  визначив  мій  подальший  шлях.  У  1944 – 1954  роках  вчився  у  школі.  Вже  тоді  розумів,  що  робота  педагога  аж  ніяк  не  з  легких.  Отож,  думав :  педагогом  не  буду.  Але  доля  розпорядилася  по-іншому.  Стосунок  до  педагогіки,  викладацької  роботи  маю  й  донині.
Батько  добре  знав  німецьку,  англійську,  польську,  грецьку,  російську  мови,  латинь.  Це  була  високо ерудована,  освічена  людина.  І  якусь  частку  цього  передав  своєму  синові.

Він  був  дуже  скромний,  навіть  у  побуті.  Ніколи  не  звертався  за  допомогою.  Коли  їхав  до  Львова  здавати  вступні  екзамени,  то  батько  не  знав,  у  який  вуз  син  вступає.  У  нього  серед  знайомих  було  багато  науковців.  Зокрема,  професор  Зарицький,  тодішній  декан  математичного  факультету,  професор  Чайковський,  який  є  автором  багатотомного  видання  з  математики  для  гімназистів.

Особисто  я  працюю  в  Інституту  фізики  та  конденсованих  систем,  викладаю  у  Львівському   університеті.  Захистив  другу  докторську  дисертацію.  До  речі,  нинішній  директор  СШ  № 5  Марія  Валовін  свого  часу  була  моєю  студенткою.

Вдячний  усім,  хто  долучився,  аби  школа  носила  ім’я  батька.  Обов’язково  допоможу  школі  необхідними  книжками  чи  в  осучасненні  шкільного  кабінету  фізики.

***

...  У  вірші  випускника  школи  1955  року  Ореста  Івасика,  написаного  напередодні  цієї  зустрічі,  є  такі  слова :

“І  сяє  храм  наш  величаво,
з  Карпат  біжить  вода  дзвінка.
Ми  ж  крикнем :
“Школі  слава !  Слава !  Тепер  ти  -  школа  Стасюка ”.